Портал в режимі тестування та наповнення
Що стоїть за цинізмом і лицемірством Путіна
Опубліковано 21 травня 2014 року о 01:24

Том Маліновскі, помічник Державного секретаря США з питань демократії, прав людини і праці. //

Зазвичай ви можете з’ясувати, що й чому робить російський Президент Владімір Путін, спостерігаючи за діями та ціннісними орієнтирами, які він лицемірно проектує на інших.

Протягом кількох минулих тижнів, наприклад, він звинувачував український уряд у позбавленні автономії східних регіонів України, у той час як місцеві вибори в Росії рухалися до кінця.

Він стверджував, що американські “найманці” діють разом з українськими військами, і водночас вводив російські спеціальні війська, щоб захопити Крим та організувати насильство на сході України.

Він назвав Інтернет творінням ЦРУ, намагаючись підвести російські соціальні медіа під контроль держави, в якій домінує таємна поліція.

Отож коли пан Путін мотивував вторгнення в Україну звинуваченням її уряду в порушеннях прав людини, це був поганий знак для українців, які самі невдовзі могли б стати суб’єктами його правління.

Нова влада в Києві не бездоганна. Але міжнародні організації не знайшли жодних доказів того, що вона придушує або придушувала права меншини етнічних росіяну Криму чи на сході України. Прокремлівські сепаратисти, з іншого боку, атакували своїх неозброєних опонентівз великим ентузіазмом. Кожен злочин, який Росія лицемірно приписує українському Майданові, насправді здійснюють її власні війська й довірені особи.

Алгоритм почав діяти в Криму. Невдовзі після вторгнення Росії місцева влада оголосила, що етнічні татари, які повернулись у Крим через багато років після їх масової депортації Йосифом Сталіним, повинні звільнити свою землю. Перед відзначенням цього тижня 70-ї річниці депортації поліція провела масові обшуки у татарських домівках.

У наступні дні трапилося понад десяток випадків, коли озброєні чоловіки нападали на місцевих і міжнародних журналістів або затримували їх. Проросійські сили викрадали й катували українських громадських активістів. Щонайменше двох було вбито під арештом, їхні тіла кинули в лісі; багато зникли безвісти. Міжнародні організації повідомляють, що близько 5000 людей — у тому числі представники християнської, іудейської меншин і принаймні 3000 татар — утекли з Криму і шукають притулку в інших регіонах України.

На сході України опитування показують, що переважна більшість людей – незалежно від того, підтримують вони революцію на Майдані чи ні, – не хочуть приєднуватися до Росії. Але коли громадяни Донецька, Слов’янська і Харкова виходили протистояти московській інтервенції, проросійські бойовики не раз накидалися на них; після цих атак на сході було госпіталізовано понад 100 мирних демонстрантів.

Тут так само активізувались і викрадення, тортури й убивства. Нещодавно на берег річки у Слов’янську викинуло три тіла прихильників київського уряду зі слідами тортур. За наказом самопроголошеного “мера” Слов’янська проросійські бойовики почали виганяти місцеві родини ромів з їхніх домівок.

Такими та іншими способами пан Путін поширює у східну Україну ті репресії, які він застосовував останніми роками всередині Росії, і це пряма протилежність тому, що східні українці могли б мати у складі єдиної України: місцевій автономії, свободі висловлювання і чесним виборам, проконтрольованим на міжнародному рівні. Це не просто ефект втручання пана Путіна; це, можна сказати, його мета. Приклад українського Майдану — того, як звичайні люди скинули корумпованого, авторитарного правителя  і таким чином змогли наблизитися до європейських демократій — став загрозою для правителя Кремля. За це, на думку пана Путіна, Україну слід покарати і принизити, якщо не розчленити на частини.

Дії Росії становлять загрозу післявоєнному міжнародному порядку, створеному, щоб викорінити стару схему, при якій більші держави ковтали менші. Але криза в Україні – це водночас змагання цінностей. Це не змагання між Заходом і Росією, але між людьми повсюди у світі — в тому числі і в Москві, — які вірять у те, що держави існують, щоб служити своїм громадянам, і режимами, які переконані, що все повинно бути навпаки.

Санкції, до яких вдалися Вашингтон і Брюссель, щоб зупинити російську агресію, мають свою ціну. Всі санкції мають свою ціну, і через те, що ця потенційна ціна вища для Європи, заплатити її означає не просто зробити жест. Вражає, що в Європі саме найвразливіші до контрзаходів Росії країни —від Естонії до Польщі й до Чеської Республіки — були, проте, серед тих, хто найрішучіше спонукав нас до дій.

Цей ефект іще промовистіший у середовищі російських дисидентів, з якими я нещодавно зустрічався, — чоловіків і жінок, яких називають “зрадниками”, “іноземними агентами” й “екстремістами” за те, що вони піддають сумніву дії Кремля, але які все-таки закликають чинити опір тому, що робить їхній уряд. Чим ближче стоїш до серцевини проблеми, тим видніше, що поставлено на карту.

Ті з нас, хто живе далі, повинні бачити речі так само чітко. Ми мали рацію, коли шукали практичну співпрацю з Росією і сприяли її інтеграції як шанованої держави у глобальні інституції. Я сподіваюся, що прийде час, коли це знову буде можливо.  Але в ході поточної кризи ми маємо рацію в тому, що не робимо помилки, спрямовуючи свої надії на правителя Росії так, як він спрямовує на нас свій цинізм.

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux