У містечку Кам’янці-Подільському, в багатодітній єврейській родині, власника маленької галантерейної крамнички народився син Лейба, якому судилося стати геніальним музикантом Лео Сиротою. В 11 років Лео давав уроки фортепіано значно старшим за себе учням, їздив у концертні турне, а в 14 років став головним концертмейстером Київської опери.  

Потім було навчання у Санкт-Петербурзі, після чого Сирота вирушив до Відня, де навчався у Ферруччо Бузоні та поєднував навчання в консерваторії й університеті – на правничому та філософському факультетах. Дебютом Лео Сироти-піаніста у Відні стало спільне з Бузоні виконання сонати Моцарта для двох фортепіано. Це був справжній тріумф: публіка викликала Сироту на сцену 16 разів!  Потім відбулися  великі гастролі країнами Західної Європи з оркестром С.Кусевицького – й теж із величезним успіхом.

У 1928 році японський композитор Ямада запросив Лео Сироту на гастролі до своєї країни, гастролі тривали рік, після чого Сироті запропонували  очолити відділення фортепіано Імператорської академії  Уено в Токіо. Родина майже 18 років мешкала в Японії, де Лео став видатним музичним педагогом, виступав з сольними концертами.  

Однак уже в грудні 1941-го, напавши  на Перл-Харбор, Японія  вступила у війну. Л.Сироту звільнили з консерваторії й фактично взяли під домашній арешт, оселивши у хатині на околиці гірського села. Подружжя не померло з голоду лише завдяки учням Сироти, що таємно привозили їжу, воду, дрова. Японська повоєнна влада офіційно вибачилася перед Лео Сиротою і запропонувала йому повернутися до викладання та концертної діяльності. Однак піаніст відкинув пропозицію і переїхав до США.

Здавалося би, Лео Сирота назавжди  розлучився з країною, яку так палко любив і яка так жорстоко його образила.  Проте за рік до своєї смерті піаніст відвідав Японію. Це були гастролі, де після кожного виступу не вщухали овації, лунали захоплені вигуки, а на очах численних шанувальників та учнів бриніли сльози.